Я – батько трьох дітей. Різного віку. Найменший, якому 3,5 роки, хоче ганяти, стрибати, бігати на майданчик, бо в нього енергії на десятьох. Старші, підлітки, рвуться до друзів. Але зараз це під забороною. Наша сім’я із п’яти чоловік зараз практично 24 на 7 перебуває разом у чотирьох стінах.

Моя мама живе в іншій області. На час карантину припав її День народження. Вітати довелося лише телефоном. Хоча спочатку планувалася поїздка всією сім’єю.

Так от. Мене не треба переконувати, що карантин – це складно, що карантин вимотує, що діти чогось постійно хочуть і бісяться,  що по справах дуже треба. І так далі. Я це все знаю на власному досвіді.  Це непросто. Але це не виправдання для нехтування нинішніми обмеженнями.

Я доволі стримана людина і емоційний стиль італійських мерів мені не властивий. Тому спробую інтелігентно.

Карантин – не найстрашніше, що може бути. Страшніше, коли через легковажне ставлення до нього захворіють тисячі, помруть сотні. Не статистів. А реальних людей.

Вас заспокоює невелика кількість хворих у Львові? Але вона не має заспокоювати. Бо вже завтра – післязавтра цифра може змінитися.  А якщо ні, то це означатиме лише одне – ми робимо правильно, коли залишаємося вдома.

Страшніше, якщо карантин розтягнеться на місяці. Страшніше, якщо через це позакриваються сотні невеликих бізнесів, а десятки тисяч львів’ян стануть в одну мить безробітними. Оце справді страшно. Нестрашний карантин. Страшними можуть бути наслідки його недотримання. Ви готові ризикнути і перевірити це на собі?

Розваги, спілкування, великі пікніки у перші теплі дні, звичний ритм – нам усім цього бракує. Але як швидко це повернеться у наше життя залежить тільки від нас.

Найкраща самооборона зараз – залишатися вдома.

 

 

Поширити допис: