Нещодавно я оголосив про рішення брати участь у виборах до Верховної Ради, щоб мати можливість представляти Львів. Хочу більше зупинитися на мотивах і причинах цього рішення.
Я живу з щирою вірою в те, що ми маємо велику мету – бути громадянином, гордим і щасливим жити у своїй країні, зі своєю сім’єю, бути захищеним і відповідальним. Я, як, переконаний, і більшість з нас вважав би цього достатнім для щастя і найменше хотів би йти у владу.
Але останній час ми живемо з іншими відчуттями – тривогою, невпевненістю, острахом і зневірою. І ці відчуття пов’язані саме через дії, а часто і бездіяльність влади.
Парламент і депутати, які є найвищим органом країни, стали предметом для насмішок, недовіри, часто зневаги і врешті перестають уособлюватися громадянами з самою країною, а отже перестають бути інструментом народу, ставши «закритим клубом з привілеями». І проблема тут насправді значно глибша, ніж недоторканість і «кнопкодавство». Це наслідок відсутності принципів, цінностей, а часто і здорового глузду.
Я пам’ятаю, як в 2014 році у Львові і влада і правоохоронці самоусунулись і закрилися від людей, але мешканці самоорганізувалися і місто встояло. В нас усіх не виникало сумніву – ми маємо робити цю роботу замість них, бо крім нас цього ніхто не зробить. Що нас втримало і допомогло? Я вірив людям, бо бачив в їх діях не приватний інтерес, а щирість і спільне бажання зробити місто безпечним для всіх нас. Мені повірили, бо мав такі самі принципи, був відкритим і не переходив «червоних ліній», які всі ми разом визначили для себе. Той виклик ми всі разом пройшли з честю. Нам вдалося – саме завдяки принципам і діям.
Сьогодні маємо не важливіший виклик, ніж тоді – повернути цінності, дієвість і повагу в державу. Я знаю, що це можливо, бо буду не сам.
Ще одна мета – це розвиток місцевих громад і розвиток Львова. Саме тут, безпосередньо на місцях люди відчувають найбільше всі переваги і недоліки рівня життя – економіки, культури, безпеки, інфраструктури. І все можна налагоджувати та розвивати.
На законодавчому рівні необхідно прийняти закони, що унеможливлять блокування розвитку міста. Бюджетні процеси повинні бути відкритими і максимально уніфіковані – це забезпечить і справедливість і усуне людський фактор, в тому числі і депутатів від розподілу коштів, а отже мінімізує корупційні ризики. Справедливе і прозоре бюджетоутворення – це нормалізація ремонтів – будинків, доріг, шкіл і садків. Це розвиток середньої професійної освіти, розвиток охорони здоров’я і відповідно мережі лікарень та поліклінік. Це запорука чесної роботи правоохоронних органів, які не мають залежати від рішення якоїсь персони. Навпаки – персоналії повинні бути підлеглими правилам.
Повага до Закону – мета, яку я бачу за необхідність вирішувати в парламенті. Що підриває авторитет влади, більше, ніж нехтування нею самою законів, створення законів для себе і прийняття таких, які виконати неможливо?
Нам для розвитку потрібні дієві закони про прозорість бюджету і фінансових стосунків центрального та місцевого рівнів; діючі закони протидії і, основне, унеможливлення корупції – через встановлення принципів, а не посад, які розподіляють ці кошти; вдосконалення законів про відповідальну, незалежну і підзвітну судову владу; реальну підзвітність і відповідальність державних чиновників – обраних та призначуваних на посади перед громадянами.
Основоположні ж речі – мова, територія, віра – повинні перестати бути товаром чи компромісом заради політичних рішень. Це недоторканна основа, на якій має базуватися рішення, а не які мають піддаватися ревізії чи зміни.
Чи боюся я програти?
Ні, якщо нарешті ми матимемо шанс обирати між кращими і найкращими. В такій конкуренції я матиму за честь програти і матиму досить підстав, щоб вдосконалюватися.
І так, я боюся програти у виборах, де пануватимуть популізм і лукавство. Бо коли вони знову переможуть, то це знову призведе до непередбачуваних і трагічних наслідків для країн.
Ми вже переросли старі номенклатурні принципи політиків і зараз не потребуємо покладатися просто на те, що вони зміняться, як це обіцяють. Захищати і розвивати країну стало справою кожного з нас. Зрештою, львів’яни, галичани завжди так робили. І це ще одна із причин, чому Львів має бути широко представлений у Верховній Раді, яка має стати місцем об’єднання дієвих людей, хто відчуває себе в силі працювати разом, слухати і чути один одного, працювати в інтересах громади і країни.